М        Абсурдів таких.

Р          Як хочете це називайте, але то є реальна ситуація, що якщо брати цей гарантований мінімум сто гривень, то треба, щоб їх доход був менше п’ятиста гривень, щось таке, тоді б вони попали в категорію малозабезпечених сімей. Це стосується, до речі, багатодітних сімей, тобто фактично на сьогоднішній день система соціальних послуг побудована так, що працювати легально і чесно у нас в державі не вигідно, тому що ти тоді не будеш мати. Якщо я буду працювати нелегально, то я буду мати по довідках нулі, я буду отримувати державну, соціальну допомогу. Якщо в сім’ї навіть обоє батьків працюють припустимо на державній службі – це в Міністерстві праці соціального захисту, я думаю, прекрасно знають, що якщо двоє батьків працюють на державній службі, вчителями, припустимо, заробляють по шість сот гривень чи п’ять сот, і в них ще є двоє дітей, вони будуть разом заробляти цю тисячу на чотирьох дітей і, повірте, вони не зможуть оформити жодної державної соціальної допомоги. Можна сьогодні говорити про нормальне забезпечення розвитку цих дітей в сім’ї, де сумарний її доход буде складати тисячу чи дві тисячі гривень? Ми не можемо про це говорити.

М        Подивіться, от карточка номер один. З якими із установ, що надають соціальні послуги, ви спілкуєтесь чи контактуєте у своїй професіональній діяльності? Чи потребує змін організація робити цих установ? Якщо так, то яких саме?

Р          Дитячі будинки та школи інтернати – це найбільше ми з ними, напевно, контактуємо у своїй роботі. Там немає, напевно, меж покращення. Тобто чим краща там матеріальна база, чим кращі умови… Просто для ілюстрації: у нас є притулок для неповнолітніх, з яким ми також постійно працюємо, нещодавно там була представник соціальної служби з Великобританії, їй дуже сподобалось, як організована робота, все дуже сподобалось, вона сказала, що це дуже гарний притулок, ми там зробили нещодавно ремонт. Ми спитали: «Чи є притулки в Британії?» – «Так, дійсно є притулки». – «А чим же вони так відрізняються?» – «Взагалі-то мало чим. Єдине, що кожна дитина має свою кімнату».